"Анексія Криму викликала масовий психоз серед росіян", - Рубінштейн

В радянській міфології Україна була місцем анекдотичним. Росіяни по-різному ставилися до України та до українців. Переважно добре, але з іронією – коли з доброю, а коли й ні. Але "хохол" був персонажем анекдотів.

Лев Рубінштейн Об этом сообщает aoinform.in.ua со ссылкой на СМИ.

Про це розповів відомий російський письменник Лев Рубінштейн, передають Патріоти України з посиланням на Oбозреватель.

– Протести в Росії триватимуть?

– На моїй пам’яті за останні кілька років протестний рух у Росії пульсує, як серцевий м’яз: то розширюється, то скорочується. Влада переходить у наступ час від часу, вмикає репресивні методи на всю котушку, перекручує кран і починає просочуватися вода. Зараз, здається, саме така ситуація – вони зі своїми судами трошки перекрутили (маються на увазі суди над активістами, які влітку активно виступали проти недопуску опозиції на вибори до Мосдерждуми. – ред). Мабуть, якоїсь миті ці сили, які у нас називаються силовиками, взяли верх над цивільними, що хочуть діяти радше за допомогою слів. А ті чинять, як уміють – б’ють по голові...

– Б’ють жорстко, до речі.

– Так, відчутно. А ці нескінченні суди – вони й раніше не мали жодного стосунку до закону, а тепер зовсім знахабніли. Ні за що й раніше судили, але тоді хоч щось зображували, вигадували, брехали – була видимість процедури. Зараз такого немає. Мовляв, а тому, що я можу тебе тріснути палицею, а ти мене – ні. Ось – у мене є в руці палиця, а в тебе немає. Як за первісно-общинного ладу.

Мені здається, що вони щось перекрутили, бо через цих молодих хлопців, яких судять у так званій московській справі, пішла ціла хвиля солідарності. Я такого не очікував. Не знаю, наскільки це буде ефективно і яких контрзаходів вживе влада – а вона їх обов’язково вживе, вона не може поступатися, це їй невластиво. Наша влада не вміє грати в шахи, вона вміє грати в шашки – там немає ходів назад, а тільки вперед. Вони ходитимуть доти, доки з ними самими чогось не трапиться, але назад вони не ходять. Це або кримінальна етика, або чекістська. Не по-пацанськи це –ходити назад, тому вони будуть перти вперед, поки у них там щось не розвалиться.

– А вас здивувала солідарність росіян стосовно несправедливості судів щодо молодих хлопців з "московської справи"?

– Ні, не здивувала, я їй дуже радію. Річ у тім, що вона завжди була, то менша, то більша, десь глибоко з-під підлоги виходила.

Розумієте, я ж спілкуюся з великою кількістю осіб, яких я називаю своїми, через подібне мислення. І коли з ними спілкуємося, здається, що нас багато. Насправді, нас мало, але я вважаю, що є люди, ціна яких дорівнює 100. Якщо ми в одну банку насиплемо дрібних грошей, а в іншу покладемо кілька великих папірців – банка з дріб’язком буде важчою. Але дивлячись у чому вимірювати цінність, якщо в обсязі і вазі, то кидатися нею зручніше. Папірцем же не вб’єш.

Я завжди знав, що в Росії є якась кількість громадян, що здатні, з моєї точки зору, на якісь правильні жести. Просто іноді люди впадають у депресію, іноді опускають руки, іноді їм здається, що від них нічого не залежить, що вони нічого не можуть. Вони збираються десь, говорять, що хочуть, але виступити з публічним жестом не те що бояться, а думають "навіщо? Від нас нічого не залежить".

– Ну, або це нас не стосується.

– Ось це якраз рідше. Я зараз говорю про тих, кого це безумовно стосується, але і вони іноді впадають в апатію. Ну скільки можна махати рукам, які виходи з цього становища? Починається теорія малих справ: давай краще я чимось корисним займуся. Це дуже-дуже хороші люди, як правило. Давай я краще благодійністю займуся, просвітою, давай я краще когось лікуватиму, навчатиму. На вулицю не піду, башка-то одна і не всім хочеться отримувати. Завжди є ті, хто до цього готовий, але їх зовсім мало.

– А ви ходите на протести?

– Ходжу, коли можу.

Протести в Росії

– Вас не дивує велика кількість молоді на вулицях?

– Мене це радує безмежно. Річ у тім, що коли все починалося (маю на увазі наприкінці перебудови), коли почалася вулична активність, я пам’ятаю, що туди приходили тільки дорослі. І всі питали: де студенти, де молодь? Ну в усі ж часи студентство було головною протестною силою в усіх країнах. І в Росії так було. Університетська публіка – найбільш соціально-активна частина населення. Не було їх, довго не було, і я, між іншим, в цьому бачу конкретну заслугу Льоші Навального – він зумів із ними заговорити однією мовою.

– Багато хто вважає, що якщо в Росії щось і змінюватиметься, то за допомогою цієї протестної молоді.

– Ну якщо буде критична маса цієї молоді. До цього вона була соціально-активною і просунутою, але не брала участі в протестах. Бачили, що все погано, але вважали за краще кудись поїхати, десь вчитися, десь працювати, не стикатися з цим ідіотизмом і не давати безкінечно хабарі. Ось виїхати і використовувати свої здібності. Але зараз молодь хоче жити саме в Росії і відстоювати свої права. Вона позбавлена страху, що дуже важливо. Їх ось луплять, а вони знову приходять. Ось цього страху нашого покоління вони позбавлені.

– Ну, вони ж не можуть безкінечно виходити на вулиці проти режиму Путіна. Як від нього позбутися?

– Шаман хотів же...

– Зрозуміло, що до Кремля він би не дійшов.

– Тут є різні точки зору. Є у мене знайомий, який вивчає шаманізм. Він вважає, що цей шаман із Якутії ніякий не шаман, а самозванець. Просто ексцентрична людина, адже справжньому шаману не потрібно нікуди йти.

– Тобто вони можуть прогнати Путіна не з-під стін Кремля, а зробити це дистанційно?

– Абсолютно. Вони до всякого інтернету вміли це робити. До них же зверталися, коли чийсь син йшов до міста і зникав, давно листів не було. Ось шаман щось камлав, палив рослини, бив у бубон і, піднісшись над землею, здалеку бачив, де цей син. Розповідав, що той у Петербурзі, що з ним все гаразд, потім з’ясовувалося, що все так і є.

– Добре, але як тоді прогнати Путіна з Кремля? Молодь що, постійно виходитиме на вулиці?

– Ви знаєте, я противник прогнозів. Мені як людині оптимістичній сам факт масового протесту вже подобається, але не думаю, що найближчим часом він матиме прямий результат. Але ця зміна в умах громадян. Адже коли якась критична маса людей перестане його сприймати і погоджуватися... Бо ця псевдопопулярность, може, якоїсь миті й реальна популярність Путіна і всіх його хлопців трапилася після історії з Кримом.

Кажуть, зараз жахлива ситуація: б’ють і саджають, а раніше такого не було. Але мене нинішня ситуація, коли навіть б’ють і саджають, пригнічує менше, ніж та, коли велика частина населення раптом впала в масовий імперський психоз. Ось це було дуже важко, коли говорили про ці 82%. Я не вірю ні в які 82%, але якщо і навіть 60% – це багато. Моя фокус-група – це здебільшого таксисти. Я пам’ятаю, як вони говорили, що внутрішня політика в Росії, звісно, погана і це зрозуміло – вони ж про себе говорили, грошей мало. А ось зовнішня, звісно, хороша, тому що потрібно показати американцям, що ми теж...

– Показати американцям свою "силу" на території України?

– Так, але це не має значення, це ж наше взагалі все, імперія. Все це тимчасово не наше. Поки ми не можемо всю Україну взяти, американці заважають.

Російська армія на території Донбасу

– А росіяни взагалі здатні позбутися цього імперіалізму? Адже це якось взагалі вже не модно, 21 століття на вулиці.

– Знаєте, категорія моди доходить до Росії повільно. Україна ближче до Європи, до Заходу, за всіма показниками. Хоча в радянській міфології була місцем анекдотичним. До України і до українців по-різному ставилися, Переважно добре, але з іронією – коли з доброю, а коли й ні. Але хохол був персонажем анекдотів, звісно.

Це було пов’язано навіть не знаю з чим. Навіть у дисидентському середовищі таке існувало, і це було пов’язано з вищим радянським начальством, більшість якого були уродженцями України. Всі говорили з цим акцентом, звідти й почалося. Так само, як було в Західній Німеччині. Коли було дві Німеччини, у фільмах негативні герої мали саксонський акцент, з яким розмовляло керівництво НДР. І ця вимова у них асоціювалася з тоталітаризмом. Але якоїсь миті й Україна опинилася на передових проєвропейських позиціях, і це виявилося деякою несподіванкою для багатьох росіян.

– Для вас теж?

– Якоюсь мірою, так. Я просто став цікавитися цим, читати. Знав, що половина України була Австро-Угорщиною колись, ну і ближче до Європи історично. Став їздити до Києва. А взагалі вперше до Києва потрапив у середині 90-х.

– Якось запізно.

– Пізно, так. У дитинстві я як раз в Крим їздив з батьками, потім сам. У нас було культове місце цей Коктебель, інтелігентсько-богемного типу. Ми в юні роки їздили до країн Прибалтики, бо для нас це був зразок Європи. Різні люди говорили мені про Львів, Київ. Але Київ тоді вважався оплотом совєтизму, значно більш радянським і комуністичним, ніж Москва і тим паче Пітер.

А ось Таллінн, Вільнюс на мене діяв навіть на рівні того, що латиниця – це вже знак. Це латиниця, це кава зі збитими вершками, це побутова культура інша, чисті кафе. Всі говорили, що Львів ще європейське місто, хоча він був у сенсі режиму жорстким дуже. У 60-70-ті роки більшу частину населення становили офіцерські сім’ї, якими заселяли місто. Знайома сімейна пара художників зі Львова, коли приїжджали до мене наприкінці 70-их –початку 80-их у Москву, говорили: "Ви тут бігаєте на довгому повідку, а у нас за кожним ходить по три чекісти".


Джерело статті: “https://ustymenkooleh.patrioty.org.ua/blogs/aneksiia-krymu-vyklykala-masovyi-psykhoz-sered-rosiian--rubinshtein-302726.html”

ТОП новости

Вход

Меню пользователя